Імена в освіті міста

Ми - вчителі, ми обрані богами,
Мостом духовним бути між віками!

Всі педагоги нашого міста об'єдналися в своєму прагненні творити освіту нової держави. Це - веління часу, нагальна потреба подальшого розвитку незалежної країни.
А тому, розуміючи значення педагогічної діяльності, її вплив на формування наступних поколінь, управління освіти Вінницької міської ради зініціювало оголошення 2002 року - Роком Вчителя. В його рамках реалізується загальноміський проект "Ім'я в освіті міста". Адже потреба і соціальна значущість педагогічної діяльності вічна. Та будь-яку роботу повинен виконувати професіонал.
Ми прагнемо зберегти в часі і в просторі імена та досвід талановитих педагогів, учительських династій, адже історія - це пам'ять людства, а воно обирає найкращих. На їх позитивних прикладах будуть виховуватись нові покоління освітян. 
Доки у вчительському загалі існує коло фахівців, які сприймають свою професійну діяльність як місію служіння дітям, добру, майбутньому, - є надія, що інтелект завжди буде надвалютним надбанням, а Україна займе гідне місце у світовому співтоваристві. Честь і шана Вам, сіячі розумного, доброго, вічного!
Хай завжди благословенною буде Ваша праця!
Власов Дмитро Михайлович
Власов Дмитро Михайлович

Народився 19 серпня 1935 року в с. Кодимо Одеської області в родині службовця. Під час війни батько був на фронті, мати з сином та донькою були евакуйовані в Казахстан. Після війни ро-дина оселилася у Вінниці.
У 1954 році Дмитро Михайлович закінчив середню школу №4, а у 1959 – Вінницький педагогічний інститут, фізико-математичний фа-культет. За направленням інституту працював вчителем у Черняхівській середній школі Житомирської області, з 1962 року працює вчителем фізики у школі №17.
Висококваліфікований спеціаліст, досконало володіє методи-кою викладання предмета, вчитель-майстер. За роки педагогічної діяльності виробив свій індивідуальний стиль роботи, який ви-значається глибиною, постійним методичним пошуком, високою результативністю. Понад 25 років працює в класах з поглибле-ним вивченням фізики, забезпечує високий рівень знань учнів. Має великий досвід в організації системи роботи з обдарованими дітьми в позаурочний час. Власним прикладом створив на кафе-дрі фізики ФМГ №17 атмосферу співпраці і відповідальності ко-лег за якість роботи, підготував понад 250 призерів районних, мі-ських, обласних та Всеукраїнських олімпіад.
Неодноразово нагороджувався грамотами Міністерства осві-ти України, двічі отримував Соросівський грант, має педагогічне звання “вчитель-методист”
Звання “Заслужений учитель України” отримав у 1992 році.
Одружений, дружина за фахом педагог.


Гунько Микола Митрофанович
Гунько Микола Митрофанович

Народився 5 серпня 1946 року в с. Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області в сім’ї колгоспника. Після закінчення школи в 1964 році вступив до Вінницького педагогічного інституту на фізико-матема-тичний факультет. Після закінчення інституту в 1968 році працював вчителем фізики і математики Качирської середньої школи № 1 Павлодарської області Казахської РСР. З 1968 по 1969 рік служив у лавах Радянської армії.З 1969 по 1972 рік працював учителем фізики СШ № 30 м. Вінниці. З 1972 по 1975 рік – методист і завідуючий міським методичним кабінетом міського відділу освіти.З 1975 по 1982 рік – заступник директора міжшкільного навчально-виробничого комбінату трудового навчання і профорієнтації учнів. З 1982 по 1985 рік – директор СШ № 15 м. Вінниці, з 1985 по 1988 – завідуючий відділом народної освіти Вінницького міськвиконкому, а з 1988 по 1989 рік – заступник начальника обласного відділу народної освіти. З 1989 по 1992 рік – заступник голови Вінницького міськвиконкому . З 1992 р. – директор Вінницької СЗОШ І-ІІІ ст. № 3 ім. М.М. Коцюбинського, з 2002 р. – заступник голови Вінницької міської ради.Вчитель-методист, “Відмінник освіти України”, Лауреат Всеукраїнського конкурсу “Вчитель року – 98”, “Заслужений учитель України”, Почесний пасічник України.


Кічмаренко Марія Степанівна
Кічмаренко Марія Степанівна

Народилася 20 серпня 1941 року в с. Студена Піщанського району Вінницької області. Після закінчення 10-го класу в 1958 році працювала старшою піонервожатою в Загнітківській середній школі Піщанського району Вінницької області. З 1960 по 1962 рік навчалась у Немирівському педагогічному училищі. Після закінчення навчання в училищі одержала призначення у Вінницьку школу-інтернат.Працювала старшою піонервожатою, вчителькою початкових класів, вчителькою української мови та літератури, заступником директора з виховної роботи.З 1963 по 1969 рік навчалась (заочно) у Вінницькому педагогічному інституті на філологічному факультеті.У зв’язку з реорганізацією Вінницької школи-інтернату в 1979 році переведена на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи в середню школу №22. З грудня 1985 року призначена на посаду директора цієї ж школи.Обиралась депутатом Верховної Ради УРСР дев’ятого, десятого, одинадцятого скликань.Відмінник народної освіти. 
24 квітня 1985 році присвоєно почесне звання “Заслужений учитель Української РСР”, а в 1998 році – педагогічне звання “вчитель-методист”. Одружена.


Крюченко Олександра Сергіївна
Крюченко Олександра Сергіївна

Народилася 29 грудня 1926 року в одній із провінцій Росії.Після закінчення середньої школи навчалася в фельдшерсько-акушерській школі, після якої без екзаменів поступила в медичний технікум. Під час навчання цікавилась літературою та історією і, здавши екзамени в педінститут, була зарахована студенткою на історичний факультет.
В 1945 році вийшла заміж, а через два роки народила сина і почала працювати на педагогічній ниві. В 1952 році закінчила історичний факультет Іванівського педагогічного інституту, а в 1956 – філологічний факультет Новозибковського педагогічного інституту (Брянська область). Продовжила педагогічний стаж в с. Дуянівці Гомельської області, що в Білорусії. Вона була талановита, обдарована, розумна людина. За свою сумлінну роботу нагороджена грамотою Міністерства освіти. Була обрана депутатом райради Гомелівської області.
В 1969 році переїжджає в містечко Воздвиженка Приморського краю. Протягом 12 років працює заступником директора середньої школи №1. Ці роки стали найщасливішими, тому що були віддані улюбленій справі.За свою самовіддану працю була двічі обрана депутатом Приморського краю. Також обіймала посаду голови комісії народної освіти і була членом бюро крайкома Комінустичної партії Радянського Союзу. Результат – багато грамот і значків “Відмінник народної освіти Російської Федерації Соціалістичних Республік”.В 40 років переїздить до Вінниці, де працює заступником директора середньої школи №19, а пізніше – директором школи №32. В 1979 р. присвоєно звання "Зслужений учитель УРСР"


Мілякова Інна Семенівна
Мілякова Інна Семенівна

Народилася 12 листопада 1932 року в м. Харкові в сім’ї службовця. В 1936 році сім’я переїхала в м. Білу Церкву. Там же в 1939 році пішла до 1 класу.Під час евакуації в 1941 році була відправлена разом з матір’ю спочатку на Кавказ в м. Армавір, а потім в місто Шарі-хан Узбецької республіки, де проживали до 1944 року. Весною 1944 року повернулася в м. Білу Церкву, де в 1951 році закінчила середню школу.В цьому ж році поступила в Вінницький педагогічний інститут на історико-філологічний факультет і отримала спеціальність “учитель російської мови і літератури”. Завжди була лідером групи, ще в студентські роки займалася громадською діяльністю. В 1955 році закінчила навчання і з 1 вересня почала працювати в дитячій трудовій колонії м. Вінниці. В зв’язку з ліквідацією цієї установи перейшла працювати в середню школу №4, де працювала до 1967 на посаді вчителя української мови і літератури. Тут розпочала свою громадську діяльність. Була головою профкому школи, членом міської, обласної і республіканської профспілок. Завжди захищала інтереси членів колективу.Багато працювала над підвищенням фахового рівня. В 1967 році переведена в середню школу №2 на посаду завуча-організатора позакласної виховної роботи. В 1974 році була обрана головою міського профспілкового комітету працівників освіти, а в 1979 році – рекомендована на посаду заступника директора з навчально-виховної роботи в середню школу №32, де і працювала до виходу на пенсію.
Нагороди: похвальні листи, значок “Відмінник народної освіти”, почесне звання “Заслужений учитель України”, Грамоти Міністерства освіти та голови Верховної ради.
Ветеран праці, обиралася двічі делегатом профспілкового з’їзду працівників освіти, який проходив у Москві. Будучи на пенсії, залишається небайдужою до розвитку освіти в Україні не пориває зв’язків зі своїм колективом.



Вгору